Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. Повний обсяг дисертації - 202 сторінки, у т.ч. рисунків - 15 (на 15 сторінках), таблиць - 17 (на 13 сторінках), додаток (на двох сторінках). Список використаних джерел налічує 263 найменування (на 22 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь її наукової опрацьованості, розкрито зв'язок дослідження з науковими проектами, програмами, темами, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт і методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ - “Науково-теоретичні засади осмислення державного регулювання інвестицій в людський капітал” - стосується аналізу еволюції теорій людського капіталу в історії управлінської думки, державного регулювання інвестицій, дослідження понятійно-категоріального апарату.

Аналіз питань, пов'язаних з людським капіталом, місцем і роллю державного управління в його розвитку, свідчить про евристичні можливості досягнень економічних теорій інституціоналізму, неокласицизму та неокейнсіанства, що репрезентують нове розуміння ролі людини та результатів її інтелектуальної діяльності. Незважаючи на чималу кількість наукових праць цього спрямування, і досі бракує комплексного дослідження даного феномена в умовах трансформації українського суспільства.

Доведено, що в сучасному суспільстві докорінно змінюється ставлення до інвестування в розвиток людини як особистості, оскільки інвестиції забезпечують довгостроковий виробничий ефект. Найважливішим компонентом знань є інтелектуальний капітал, який доцільно використовувати для створення багатства країни, формування її конкурентоспроможності. Він розвивається на принципах інтелектуальності, комплексності, прогресивності, адаптивності, ієрархічності. У роботі зроблено висновок, що людський капітал, як суспільна цінність, є визначальним фактором динамічного соціально-економічного розвитку, інтелектуального збагачення особистості.

Аналіз теоретико-методологічних засад, що ґрунтуються на принципах історичного і логічного, генетичного походження, матеріальної єдності світу, спадковості розвитку, цілепокладання і цілераціональної дії, детермінізму, саморегуляції тощо, дозволяє розглядати людський капітал як складний і суперечливий феномен. Для вирішення питань його розвитку використовуються конкретні методологічні прийоми дослідження предметних сторін об'єкта - політичних та економічних процесів, що віддзеркалюють розвиток людини як носія інтелектуального капіталу.

У дисертації уточнюється понятійно-категоріальний апарат, пов'язаний з визначенням змісту термінів “людський капітал”, “людський потенціал”, “людський фактор”, “людський ресурс”, “трудовий потенціал”, “інвестиції в людський капітал”. Втілюючи в об'єктивній реальності завдяки інвестиціям власні сутнісні сили, людина отримує можливість активно діяти і впливати на процеси самоорганізації суспільства, що складають зміст процесів кореляційного блоку, до яких відносяться самоаналіз, самооцінка, самоконтроль, самоврядування. Сутність процесу самореалізації людського капіталу полягає в об'єктивації інвестицій, а загальний критерій самореалізації - у відповідності створеного людиною капіталу її сутнісним силам.

Інвестиції в людський капітал є предметом індивідуального суспільного вибору. Вони повинні задовольняти вимоги раціональності, ефективно впливаючи на темпи економічного зростання і добробут населення, що можливо лише за умов, коли людина визнається метою розвитку і рушійною силою науково-технічного і суспільного прогресу.

У другому розділі - “Інтелектуалізований людський капітал в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку” - проаналізовано сучасну практику та інституційну базу впливу на політику формування людського капіталу як фактора становлення інтелектуального розвитку суспільства на рівні регіону.

Доведено, що формування різних підходів до цих процесів у контексті світового досвіду дозволяє зрозуміти роль та місце різних інститутів, з'ясувати їх соціальні параметри і вплив інтелектуального фактора на ринкову економіку. Вирішальною умовою високої конкурентоспроможності держави є ефективне використання знань, інноваційних технологій, освітнього потенціалу населення і підготовка працівників як головної інтелектуальної сили. Основними показниками фінансування “економіки знань”, за якими здійснюються міжнародні порівняння, є загальні витрати на наукові дослідження та їх частка у ВВП, яка у розвинених країнах сягає понад 3 %. Ці індикатори національного рівня підтримки та використання нових знань дають уявлення про справжні інноваційні можливості країни.

Особливої уваги в Україні потребує створення позитивного іміджу освіченості, професіоналізму, високої кваліфікації, що важливо в умовах модернізації суспільства. Одним з перспективних напрямів вирішення цього завдання є удосконалення інвестиційної політики як важливого компонента конкурентної політики, підтримки національної конкурентоспроможності. Зростання впливу інтелектуального фактора на ринкову економіку пов'язано із запровадженням ефективних форм макроекономічного регулювання, об'єктивації інституційних засад та раціонального поєднання ринкових механізмів з державним регулюванням, економічних механізмів господарювання - з механізмами державного управління.

У роботі розглянуто сутність державного впливу на розвиток освіти, охорони здоров'я, професійної підготовки кадрів як важливого чинника економічного зростання країни в умовах модернізації суспільства. Економічний та соціальний розвиток України на сучасному етапі вимагає посилення уваги держави до інвестиційної діяльності, розробки концепції розвитку людського капіталу та сталого економічного зростання.

У період суспільних трансформацій підвищується значущість інвестицій в людський капітал на рівні регіону. Аналіз показників людського розвитку по кожному регіону свідчить, що державна політика повинна враховувати ендогенний чинник селективності (пріоритетності), тобто надання допомоги щодо ефективного використання державних ресурсів. Запропонована концепція розвитку людського капіталу та сталого економічного зростання на рівні регіону базується на методиці оцінки стану території, яка враховує певні соціально-економічні характеристики. Для забезпечення сталого економічного зростання регіону доцільно застосовувати такі показники, як інтелектуальний індекс населення; технологічний розвиток; інформаційне забезпечення; рівень і якість життя населення; економічний природоресурсний потенціал території; фінансовий стан регіону тощо.

У дисертації доведено, що ефективність інтелектуалізації регіону визначається рівнем та якістю людського капіталу, у т.ч. ефективністю діяльності управлінської еліти.

У третьому розділі - “Удосконалення механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону” - досліджуються питання, що стосуються сутності категорії “механізм державного регулювання інвестицій в людський капітал” із застосуванням методології компаративного аналізу, вирішуються проблеми ефективності його функціонування на рівні регіону.

Компаративний аналіз, у його зв'язку з програмно-цільовим методом державного управління, дозволяє включити до “механізму” комплекс законодавчо закріплених форм і засобів та ресурсів (фінансових, організаційних, інвестиційних). З'ясовано, що термін “механізм” як складний суперечливий економічний феномен має різні види. Механізм інвестування в людський капітал тісно пов'язаний з терміном “господарський механізм”, який сприяє узгодженому функціонуванню усіх ланок економічної системи і приводить продуктивні сили у відповідність з економічними відносинами. Він являє собою сукупність певних форм господарювання, організаційно-інституційних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Реалізація організаційно-економічного механізму державного регулювання інвестицій здійснюється на принципах паритетності, структурності, територіально-галузевому, правовому, нормативному, адаптивному.

У дисертації аналізуються можливі і дійсні шляхи та напрями забезпечення ефективного функціонування механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону, обґрунтовується судження про те, що ефективність реальних інвестицій вимірюється їх прибутковістю і соціальними наслідками реалізованих інвестиційних проектів. Для її оцінки використовуються такі показники, як чистий дисконтний прибуток, індекс прибутковості, внутрішня норма прибутковості, період окупності. З'ясування взаємозв'язку між рівнями та функціями регулювання дозволило виокремити основні складові механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал. Аналіз цих взаємозв'язків (рис. 1) дає можливість більш якісного опрацювання моделей державного управління та їх запровадження.

Доведено, що державне регулювання інвестицій в людський капітал спирається на моніторинг регіональних проблем, під яким розуміється система аналізу статистичної інформації, інформаційно-аналітична діагностика стану та тенденцій розвитку території. Обґрунтовано, що інвестиційна діяльність у регіоні щодо розвитку людського капіталу - це сукупність економічних відносин між суб'єктами ринку у процесі трансформації частини створеного продукту та його капіталізації з метою одержання доходів у майбутньому. Під державним регулюванням інвестицій в людський капітал на рівні регіону розуміється комплекс інституційних, структурних і стабілізаційних заходів щодо поетапного вирішення відповідних проблем. Усі складові забезпечення ефективності інвестицій підпорядковуються створенню умов для розвитку регіону і шляхом налагодження зворотного зв'язку підвищують його інвестиційні можливості.

У дисертації проаналізовано основні напрями удосконалення механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел інвестиційних ресурсів, зокрема, це стосується: підвищення стандартів життя та добробуту населення, розробки науково обґрунтованої методики визначення ефективності інвестиційних програм сталого економічного зростання, формування банку даних людських ресурсів (освіта, кваліфікація та досвід роботи безробітних) та опрацювання рекомендацій щодо модифікації програм професійної підготовки, запровадження стратегії інноваційно-інвестиційної діяльності як основи забезпечення нової якості життя в контексті євроінтеграції та ін. Доведено, що в сучасних умовах усе зазначене передбачає створення адекватної структури управління, а також упровадження дієвих засобів стимулювання інвестицій і контролю за їх використанням та визначення доцільних шляхів реалізації інвестиційних проектів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні розв'язано актуальне завдання, що полягає у розробці концепції та адаптації сучасних наукових підходів до формування механізмів державного регулювання інвестицій в людський капітал в умовах глобальних ринкових трансформацій. Отримані результати підтверджують авторську гіпотезу, а реалізована мета дозволяє зробити наступні узагальнені висновки:

Однією із складових людського капіталу є інтелект нації (сукупність здібностей і творчих надбань людей, їх освітньо-кваліфікаційний рівень), без якого унеможливлюється поступ науки, освіти, культури, створення нової техніки, прогресивних технологій та запровадження ефективних форм організації виробництва. Інтелектуальний потенціал суспільства є джерелом формування інтелектуальної еліти як ядра нації - головного носія і генератора нових знань, рушійної сили науково-технічного та суспільного прогресу.

Формування правової, соціальної, демократичної держави потребує людиноцентричного підходу до державного регулювання інвестицій та визнання людини основним суб'єктом інтелектуального прогресу, оскільки завдяки розвитку цієї сфери змінюється ставлення держави до людини як особистості та професіонала.

Людський капітал, по-перше, є домінантою стабільного зростання економіки країни, підвищення якості соціально-економічних відносин, що сприяє прискоренню інституційних реформ в умовах модернізаційних процесів; по-друге, включає потенційні здібності, що протягом певного періоду створюють продукти і доходи, а також інвестиції як витрати на підтримку цієї здатності; по-третє, виступає акумулятором соціального досвіду як головного чинника економічного розвитку та формування “інтелектуально-знаннєвої економіки”.

Специфіка людського капіталу як квінтесенції конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності полягає в його безальтернативності, а його розвиток залежить від ефективного функціонування економіки та державного регулювання інвестиційних процесів. Оцінка людського капіталу ускладнюється наявністю антропологічної складової, що відображає єдність у людині соціального і біологічного, суспільного та індивідуального.

Запропоновано класифікацію основних видів людського капіталу як передумови розвитку концепції державного регулювання інвестицій з аналізом наступних понять: “капітал здоров'я”, “трудовий капітал”, “інтелектуальний капітал”, “організаційно-підприємницький капітал”, “культурно-моральний капітал”, “соціальний капітал”, “клієнтський або бренд-капітал”, “інноваційний капітал”, “структурний капітал”, “організаційний капітал”. Зазначена класифікація дозволяє оцінювати людський капітал на рівні окремої людини (мікрорівень - індивідуальний людський капітал), окремого підприємства або групи підприємств (мезорівень - людський капітал фірми) і держави в цілому (макрорівень - національний людський капітал).

Страницы: 1, 2, 3, 4