У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито зв'язок з науковими проектами і темами, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. Показано практичну значущість результатів дисертаційної роботи, наведено дані щодо апробації результатів дисертації та публікацій за темою дослідження.

У першому розділі - „Книговидання в контексті розвитку інформаційного суспільства в Україні” - узагальнено основні риси інформаційного суспільства, проаналізовано поняття „інформація” та „комунікація”, визначено місце книги в процесі суспільної комунікації, з'ясовано особливості процесу книговидання, виокремлено існуючі підходи та методи щодо державного регулювання цієї сфери, опрацьовано закордонний досвід впливу держави на розвиток книговидання.

Однією зі складових процесу соціальної комунікації є книга, що виступає, з одного боку, соціально значущим носієм даних про осіб, предмети, факти, події та процеси, що відбуваються у суспільстві, а з іншого - засобом передачі цієї інформації до певних соціальних груп, зацікавлених в її отриманні. Книга відіграє роль посередника, за допомогою якого комунікант передає інформацію реципієнту. Книга, передаючи певну інформацію соціальним групам та окремим індивідам, виконує важливу регулятивну функцію, оскільки члени суспільства під впливом отриманої інформації регулюють власні практики, а інколи і практики інших (у разі наявності влади або інших соціально значущих ресурсів). Після опрацювання необхідної інформації у соціальних акторів виникає потреба в новій інформації на сторінках нових книг, яка задовольняється через випуск нових видань. Таким чином, відбувається процес безперервної комунікації (рис. 1). При чому в якості замовників можуть у даному разі виступати як індивідуальні, так і колективні суб'єкти соціальної дії, як окремі особи, так і установи і організації.

Отже, книги можна визначити елементом інформаційної сфери життя суспільства, що виконують при цьому низку важливих значущих соціальних функцій (однією з головних серед яких є інформаційна). Їх належне виконання потребує, з одного боку, інституціоналізації процесу книговидання через створення відповідних організаційних структур (видавництв та розповсюджувальних мереж), а з іншого - створення державою відповідних умов для розвитку даної галузі.

Книги як кінцевий продукт виробництва є результатом процесу книговидання, що включає такі етапи: організаційний (підготовчий), творчо-технічний (або виробничий) та розповсюджувальний. Неабияку роль у створенні умов для діяльності суб'єктів книговидання відіграє держава.

У дослідженні доведено, що державне регулювання книговидання представляє процес впливу держави на розвиток цієї сфери за допомогою комплексу методів (адміністративних, правових та економічних), що забезпечують повноцінне функціонування даної сфери та сприяють створенню умов для її гармонійного розвитку.

Книговидання як технологічний комплекс об'єднує значну кількість суб'єктів ринкових відносин, що займаються виконанням робіт та наданням послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення, розповсюдження та продажу книжкової продукції. Це видавництва та видавничі підрозділи, поліграфічні підприємства, організації гуртової та роздрібної торгівлі. Саме ці інститути виступають об'єктом державного регулювання.

Державне регулювання книговидання реалізується в основному за допомогою таких засобів: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; нормативи та ліміти; ціни і тарифи; інвестиційні, податкові та інші пільги; дотації, компенсації, цільові інновації та субсидії.

Проте наведені засоби (які спираються на адміністративні та економічні методи регулювання) не є вичерпними. Для регулювання тієї або іншої сфери економіки, в тому числі і книговидання, держава може використовувати і інші способи впливу, які спричинять зміни у структурно-функціональному, кадровому, технологічному, комунікативному аспектах діяльності об'єктів регулювання. Неабияке значення має і нормативно-правове регулювання, затвердження та реалізація певних програм, стратегій тощо.

Елементами системи державного регулювання книговидання у статиці є:

1) суб'єкт, представлений відповідними державними інституціями, що мають інструменти впливу організуючого і контролюючого характеру,

2) об'єкт, представлений видавництвами та розповсюджувальними інституціями різних форм власності, які мають відповідну структурно-функціональне, кадрове, матеріально-технічне, правове та інформаційне забезпечення своєї діяльності;

3) суспільство, яке виступає замовником на книгу.

У динаміці ця система працює через механізми прийняття суб'єктом регулювання відповідних рішень, які реалізується через певні методи та засоби. Ці рішення в свою чергу мають вплив на різні етапи процесу книговидання.

Аналіз тенденцій розвитку книговидання в розвинених країнах засвідчив невпинне зростання показників цієї галузі протягом останніх років. Лідерами світового книговидання на сьогодні є США, Великобританія, Китай. Швидкими темпами до них наближається і Російська Федерація.

Дослідивши світові тенденції розвитку книговидання, виділено французьку, американську та пострадянську моделі розвитку зазначеної галузі. Основними їх відмінностями виступають розповсюджені форми власності видавництв, домінуючі методи та інститути регулювання розвитку книговидання, а також існуюча система розповсюдження видавничої продукції. При цьому, якщо в пострадянських країнах за традицією зберігаються відповідні державні інститути, відповідальні за розвиток книговидання, то за французької і американської моделі неабияке значення мають недержавні інститути та мережеве розповсюдження, що виступають важливими ознаками активної ролі суспільства та громадських об'єднань у процесі розвитку даної сфери.

У другому розділі - Особливості розвитку книговидання в Україні: проблеми і тенденції” - виокремлено етапи розвитку українського книговидання, проаналізовано нормативно-правову базу та організаційні засади регулювання цієї сфери, визначено основні проблеми, які стримують розвиток книговидання в Україні.

У своєму розвиткові українське книговидання пройшло декілька етапів (теологічний, могилянський, університетський, поліцейський і радянський). Їх спільною характерною ознакою був пильний контроль з боку державних органів, які визначали характер і зміст друкованих праць, відслідковували дотримання цензурних норм. Найвищого досягнення українське книговидання відчуло за радянської доби, що характеризувалася чіткою правовою регламентацією діяльності видавців книжкової продукції та зростаючим державним замовленням на книгу. Неабияку роль у розвиткові книговидання відіграли і наукові установи та спеціалізовані видавництва, що виступали головним „локомотивом” просування книжкової продукції до читачів. Між тим, незважаючи на істотну державну підтримку, українське книговидання за характером друкованої продукції знаходилося в чітко визначених межах, що визначалися „центром”. Недостатньою була кількість „україномовних книжок”, потреби споживачів у певних виданнях були незадоволеними через відсутність механізмів вивчення попиту. Усі видання, які виходили друком, підлягали суворій цензурі. Лише після отримання незалежності України з'явилася реальна можливість розв'язати всі зазначені проблеми.

Але 16 років незалежності не принесли бурхливого розвитку вітчизняного книговидання. Загалом ситуація в українському книговиданні характеризується такими особливостями: скороченням кількості освітніх та наукових видань; різким зубожінням фондів бібліотек; відсутністю цільових видавничих проектів; економічною та фінансовою неспроможністю суб'єктів видавничої справи; зменшенням кваліфікованих фахівців книговидавничої сфери; занепадом поліграфічних підприємств; стрімким зростанням собівартості української книги; недостатнім застосуванням сучасних інформаційних технологій.

Було визначено основні проблеми книговидання в Україні:

1. Засилля імпортованої друкованої продукції на вітчизняному книжковому ринку.

2. Економічна та фінансова неспроможність суб'єктів видавничої діяльності.

3. Нерозвиненість і безсистемність книгорозповсюдження, недостатність попиту на вітчизняну книгу і тривалі строки її реалізації.

4. Дефіцит вітчизняної книги загалом і підручників зокрема.

5. Недостатня якість поліграфічного виконання.

6. Занепад бібліотечної справи.

7. Відсутність якісного змістовного наповнення вітчизняних книг.

8. Нерозвиненість електронного книговидання.

9. Низький рівень розвитку наукового книговидання.

Така ситуація здебільшого зумовлена недосконалою законодавчою базою та відсутністю концепції державної політики розвитку вітчизняного книговидання. В Україні на книгу накладено найвищі податки в Європі, тоді як в одинадцяти країнах Європи податок на додану вартість не стягується взагалі, а в державах Європейського Союзу він не перевищує 5%. Надмірні податки не дають змоги видавництвам формувати мінімальні обігові кошти і розвивати виробництво.

• У третьому розділі - „Удосконалення методів державного регулювання книговидання в Україні” - розроблено та обґрунтовано основні шляхи вирішення проблем сучасного стану книговидання в Україні із зазначенням методів та засобів державного регулювання на кожному етапі процесу книговидання, сформовано засоби державного впливу на розвиток наукового та електронного книговидання. Виходячи з аналізу закордонного досвіду, а також враховуючи необхідність удосконалення інструментів державного регулювання цієї галузі, необхідним є застосування нового механізму державного регулювання книговидання в Україні.
• На основі проведеного дослідження, визначених проблем об'єкта державного регулювання, а також аналізу іноземного досвіду, для подолання кризових явищ в українському книговиданні запропоновано комплексну Програму розвитку книговидання в Україні, яка б містила такі першочергові заходи:
• створення спеціалізованого відомства (органу центральної влади) з широкими повноваженнями щодо вирішення питань, пов'язаних з організацією життєдіяльності видавничого сектора національної економіки, а також представництв цього органу в усіх областях України;
• повернення підприємствам книжкової торгівлі пільги з податку на прибуток;
• удосконалення механізму ввезення імпортних книжок на територію України шляхом запровадження економічних та адміністративних методів впливу через удосконалення системи ліцензування, квотування та лімітування;
• удосконалення системи книгорозповсюдження, сприяння розвиткові книжкових асоціацій, клубів;
• – запровадження системи отримання грантів у всіх видах вітчизняного книговидання;
• – модернізація видавничо-поліграфічного комплексу через удосконалення цінової, тарифної, ліцензійної, дотаційної та інноваційної політики та ін.
• Беззаперечним є той факт, що важливою складовою вітчизняного книговидання є наукове книговидання, яке дзеркально відображає становище національної науки. З урахуванням проблем розвитку цієї сфери в Україні, а також механізму її державного регулювання, видається за необхідне виконати низку таких заходів:
• - збільшити частку державного замовлення на наукову книгу;
• - удосконалити систему ліцензування, субсидіювання, патентування, сертифікації та стандартизації наукової книги;
• - збільшити державне дотування, розмір компенсацій та субсидій для розвитку наукової книги та ін.
• Разом з науково-технічним прогресом у книговидання за останнє десятиліття прийшли Інтернет, електронні бібліотеки (е-бібліотеки), електронні книги (е-книги) та інші найновіші поняття та явища. Цей вид книговидання активно розвивається сьогодні у всьому світі. Між тим, в Україні воно залишається на початковій стадії. У межах запропонованого механізму для розвитку електронного книговидання та за результатами проведеного дослідження пропонується вжити низку таких заходів:
• - прийняти закон „Про розвиток електронного книговидання”, який би регулював розвиток електронного книговидання; а також внести зміни до таких законів України: „Про видавничу справу”, „Про обов'язковий примірник документів”, „Про Державний бюджет України”, „Про авторське право та суміжні права”, „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” „Про інформацію”;
• - утворити структурний підрозділ при органі державного управління видавничою справою, який би опікувався розвитком та функціонуванням електронної книги;
• - створити систему ліцензування, патентування, сертифікації та стандартизації електронної книги;
• - розробити методологію прогнозування продажу е-книг за допомогою виявлення загальних цілей; вироблення форм роботи (не лише за якістю, а й за кількістю) між видавництвами та всіма суб'єктами розповсюдження;
• - затвердити стандарти електронного обміну даними.
• - забезпечити комп'ютеризацію вітчизняних бібліотек.

Страницы: 1, 2