Спільна мета учасників банди, з метою вчинення нападів на підприємства, установи, організації та громадян, є ще однією, з обов'язкових ознак бандитизму. Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” - банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Спосіб вчинення нападу, згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” - нападом озброєної банди є дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні.

Озброєність - обов'язкова ознака банди, якщо хоча б у одного з її учасників є будь-яка вогнепальна або холодна зброя, за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”).

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” - зазначено, що навіть у випадку коли, ще не створена банда а є лише або стійке об'єднання або організована група або злочинна організація, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. То вже у момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об'єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються.

При вирішенні поняття зброї слід керуватись роз'ясненнями, які містяться у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” - де зазначено, що у випадках, коли для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, потрібні спеціальні знання, то у справі назначають експертизу, яку проводять у спеціальних експертних установах. А питання про придатність зброї до використання за цільовим призначенням вирішується за лише за участю спеціаліста.

При нападі не обов'язково використовувати зброю, важливо, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути застосована.

Якщо зброя не була вилучена, а винні або заперечують сам факт наявності у них зброї або заявляють, що вона була негідною (поламана або імітація), то для доказування озброєності банди пріоритетними стають наявні матеріальні сліди застосування зброї як при нападах, так і за некримінального використання (випробування) [9].

Для озброєння банда може використовувати напади для незаконного заволодіння вогнепальною, гладкоствольною, холодною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, радіоактивними матеріалами, тощо або банда може придбати, або виготовити, або відремонтувати. То відповідно, ці дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК (бандитизм) і ст. 262 КК (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

Дії учасників банди, пов'язанні з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовим елементом бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не потребує. [4]

1.2. СУБ'ЄКТ ТА СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА БАНДИТИЗМУ

Банда -- це група осіб, тобто об'єднання трьох і більше осіб, кожна з яких згідно з законом може бути суб'єктом бандитизму.

Субєктом бандитизму - є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку (ч.2 ст. 22 КК).

Обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння є осудність (ст. 19 КК).

Неосудна особа внаслідок хронічного або тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану своєї психіки не може правильно усвідомлювати характер дій, що ним чиняться, або керувати ними. Тому такі особи не можуть розглядатися як учасники банди, так як для участі в банді необхідна попередня спільна домовленість про вчинювані в майбутньому дії, адекватна їхня оцінка й усвідомлення того, що вони є суспільно небезпечними. Якщо для вчинення нападу керівник банди залучає неосудну особу, має місце опосередковане заподіяння шкоди і керівник повинний відповідати за ті конкретні дії, що були вчинені неосудними [10].

З суб'єктивного боку бандитизм характеризується прямим умислом. Це означає, що свідомістю члена банди або особи, яка бере участь у бандитському нападі, повинні охоплюватися всі зазначені вище об'єктивні ознаки банди та місце власних дій в організації банди або участі в ній, у вчинюваних нею нападах. Бандитизм передбачає також бажання брати участь у цих діях. Якщо особа бере участь у нападі, не знаючи, що напад здійснюється бандою, то відповідальність настає лише за той конкретний злочин, який вчинила ця особа.

Прямим умислом повинна охоплюватися загальна ціль створення банди - організатори й учасники банди бажають вчинювати напади на підприємства, установи, організації, громадян. Умисел же - стосовно конкретних наслідків нападу, наприклад до позбавлення життя людей, може бути як прямим, так і непрямим [11] .

2. РОЗМЕЖУВАННЯ БАНДИ, ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ІНШИХ ФОРМ ТА ВИДІВ СПІВУЧАСТІ

Щодо співвідношення схожих за своїм кримінально-правовим та кримінологічним змістом з бандитизмом таких статей КК України, як ст. 258 "Терористичний акт" та ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань". Особливо варто звернути увагу на окремі пункти цих статей, в яких йдеться про створення таких угруповань та про участь у їхній діяльності. І дійсно, якщо врахувати всі аспекти й визначити, що бандитизмом слід вважати організацію озброєної банди (тобто нападницької, озброєної, налаштованої на тривалу діяльність організованої групи або злочинної організації), участь у ній і участь у вчинюваному нею нападі, то постає досить складне питання: як відмежувати терористичну групу або незаконне воєнізоване формування від банди. Адже як ті, так і інші можуть створюватися для нападів чи інших злочинів, є озброєними, можуть бути налаштованими на тривалу злочинну діяльність, мати доволі різні рівні своєї організованості тощо. Крім того, всі вищевказані статті щодо факту організації подібних злочинних утворень або участі у них чи в їхній діяльності, так само як і бандитизм, носять формальний характер і не потребують для своєї закінченості настання матеріальних наслідків. До речі, з цього приводу в наукових колах під час розробки проекту кримінального кодексу існували певні сумніви. Наприклад, С.Б. Гавриш висловлював сумніви щодо необхідності криміналізації відповідальності саме за створення терористичної групи, мотивуючи це вже передбаченою відповідальністю за тероризм, вчинений за попередньою змовою групою осіб [13]. Тож, фактично єдиною ознакою, що розмежовує ці кримінально-правові склади, є основна мета діяльності того чи іншого угруповання. Тобто і тероризм, і організація незаконних воєнізованих формувань мають за основну мету не вчинення окремих нападів як таких, а лише використовують ці напади чи інші злочини як спосіб (інструмент) для досягнення інших цілей (політичних, економічних, соціальних тощо), при цьому такі злочинці можуть ставити мету корисливої наживи, якщо трапиться така нагода. До того ж ця основна мета має бути не просто будь-якою, а окремим чином законодавчо визначеною, як це, приміром, певною мірою зроблено щодо тероризму в п. 1 ст. 258 КК України і, на жаль, поки що не зроблено щодо незаконних воєнізованих формувань.

Детально питання щодо співвідношення тероризму та організованої злочинності вивчає, зокрема, В. Ліпкан [13]. Що ж до питання чіткого визначення родового об`єкта тероризму та його класифікації, то на сьогодні з цього приводу існує дуже багато різних думок та наукових пропозицій.

В. Ліпкан вважає, що тероризм є багатооб`єктним злочином, який посягає й на громадську безпеку (основний об`єкт), і на життя, здоров`я та права громадян (додатковий об`єкт), і на відносини власності (теж додатковий об`єкт) тощо [14]. Звичайно, визначити всі цілі, які могли б переслідуватися тими чи іншими терористичними групами, неможливо через надто широкий їх діапазон. Потрібно визначити цільові напрями злочинного терористичного спрямування злочинних дій, основні орієнтовні способи їх вчинення, а решту конкретизації залишити на розсуд правоохоронців щодо того чи іншого випадку.

Аналогічно має вирішуватися й колізія щодо створення незаконних воєнізованих збройних формувань через істотну змістовну ідентичність існуючих і в цьому разі проблем. Тобто основою відмежування цього кримінально-правового складу від бандитизму слід вважати також наявність іншої основної мети (як правило, політичної) у такого воєнізованого чи збройного формування й використання ним нападів лише як способу (інструмента) для її досягнення. Лише за допомогою цього методу можна відрізнити збройне формування в контексті примітки № 2 до ст. 260 КК України "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" від банди.

Збройний розбій (ст. 187 КК) організованою групою - це напад із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї. У бандитизмі ознаки складу інші: створення стійкої озброєної групи з метою напади на громадян або організації, а також керівництво нею або участь у такій групі.

Розбій від бандитизму відрізняється за такими ознаками: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхідно лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу, напад збройної банди вважається таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалася)[15]; розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм - тільки збройною групою; при розбої, на відміну від бандитизму може застосовуватися не тільки зброя, але й інші предмети, що використовуються в такій якості; спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників банда - це стійка група.

Бандитизм від організованого збройного розбою відрізняється рівнем організованості і згуртованості, а також більш широким діапазоном цілей.

На відміну від розбою, вчинюваного за попереднім зговором групою осіб, при організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда -- це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів).

У озброєному розбої, вчиненому організованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечно, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій.

Від інших організованих груп банда відрізняється своєю озброєністю і злочинними цілями - вчинення нападів на громадян та організації.

3. БОРОТЬБА З БАНДИТИЗМОМ

Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року, визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю. [16]

Згідно з цим законом, основними напрямами боротьби з організованою злочинністю в Україні є:

- створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби;

- організація міжнародного співробітництва у цій сфері;

- виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів та явищ, що породжують організовану злочинність, зокрема і бандитизм;

- виявлення, розслідування, припинення і запобігання правопорушенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності;

Страницы: 1, 2, 3