Зазначені норми дозволяють дійти висновку про те, що підприємства,

створені (зареєстровані) у період з 1 жовтня до 31 грудня,

фінансову звітність за цей період не складають. Першим звітним

періодом для них буде період із дати реєстрації до кінця наступного

року;

- звітним періодом підприємства, що ліквідують, є період з початку

року до дати прийняття рішення про його ліквідацію. Це передбачено

п.3 ст.13 Закону про бухоблік і п.13 П(С)БО 1.

Згідно з п.21 П(С)БО 1 у кожному фінансовому звіті (залежно від його

форми) має бути вказано:

- або дату, станом на яку наведено його показники (баланс);

- або період, який охоплює цей звіт (звіт про фінансові результати,

звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал). Якщо

період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від

основного (календарний рік) або проміжного (квартал, місяць)

звітного періоду, то причини та наслідки цього повинні бути

розкриті у примітках до фінансової звітності.

Відповідно до вимоги ст.14 Закону про бухоблік постановою Кабінету

Міністрів України затверджено Порядок № 419, яким визначено порядок і

встановлено такі терміни подання фінансової звітності:

- квартальна (крім зведеної та консолідованої) – не пізніше 25 числа

місяця, наступного за звітним;

- річна – не пізніше 20 лютого року, наступного за звітним.

Якщо дата подання звітності збігається з неробочим (вихідним або

святковим днем), термін подання переносять на перший після вихідного

робочий день.

2. Якісні характеристики бухгалтерської звітності

Для подання і сприйняття інформації найзручнішою є таблична форма.

Саме тому всі звітні форми (у тому числі й примітки до фінансової

звітності) подано у вигляді таблиць.

Основний елемент форм фінансової звітності – стаття. Кожна стаття

відповідає конкретному виду об’єктів обліку (активів, зобов’язань,

капіталу, витрат, доходів тощо). Як правило, стаття – це один рядок, що має

свій код (умовну позначку), який складається з трьох цифр. У балансі деякі

статті складаються з трьох цифр. Наприклад, стаття “Нематеріальні активи”

має три рядки (їх коди 010, 011, 012). За економічним змістом статті

об’єднано в розділи та частини.

В українському варіанті фінансових звітів (на відміну від міжнародної

практики, де статті звітів визначають самі підприємства, керуючись при

цьому принципами складання фінансової звітності) найменування статтей

(показників), а також коди рядків стандартизовано (встановлено відповідними

стандартами) і в усіх формах відображено в графах 1 і 2. Решту граф

призначено для заповнення показниками підприємства, яке звітує. Причому в

різних формах звітності для заповнення призначено різну кількість граф. У

балансі (форма № 1) їх дві:

- в одній (графа 3) відображають показники на початок звітного

періоду;

- у другій (графа 4) – на кінець того самого звітного періоду, тобто

на дату складання балансу.

У звіті про фінансові результати (форма № 2) і у звіті про рух

грошових коштів (форма № 3) наводять показники як за звітний, так і за

попередній періоди. Отже, забезпечують порівнянність показників – одну з

якісних характеристик фінансової звітності, передбачених п.14 П(С)БО 1. Але

у звіті про фінансові результати для заповнення призначено дві графи, а в

звіті про рух грошових коштів - чотири, оскільки в кожній статті (як за

звітний, так і за попередній періоди) потрібно подати дані про надходження

та витрати. У звіті про власний капітал (форма № 4) кожна графа відповідає

одному з видів капіталу (статутний, додатковий, резервний тощо). А в

примітках до річної фінансової звітності (форма № 5), що складається з

кількох автономних розділів, у різних розділах різна кількість граф.

Як правило, графи “на початок звітного періоду” і “за попередній

період” заповнюють шляхом простого перенесення до них показників із звітних

форм за відповідний період. Але у деяких випадках ці показники слід

відкоригувати. Зокрема, “шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку

на початок звітного року” відображають:

- виправлення помилок, допущених під час складання фінансових звітів

у попередніх періодах (п.4 П(С)БО 6);

- вплив зміни облікової політики на події та операції минулих

періодів (п.12 П(С)БО 6).

Загальну суму коригувань відображають також у рядку 050 (із

розшифровкою за видами коригувань у рядках 020, 030 і 040) звіту про

власний капітал у графі 8 “Нерозподілений прибуток”.

Пунктом 10 П(С)БО 1 встановлено певні критерії, яким повинна

відповідати стаття, для того, щоб була підстава відобразити її у фінансовій

звітності. Такими критеріями визначено:

- наявність ймовірності надходження і вибуття майбутніх економічних

вигід, пов’язаних з цією статтею;

- можливість достовірної оцінки статті.

Ці самі критерії застосовують і для визнання відповідних об’єктів

обліку (основних засобів, запасів, зобов’язань, доходів, витрат тощо) з

метою відображення їх у бухгалтерському обліку. Це означає, що до

фінансової звітності включають (у вартісному вираженні) ті об’єкти, які

раніше вже було відображено в бухгалтерському обліку. Джерелом інформації

для складання фінансових звітів є дані бухгалтерського обліку: сальдо й

обороти за рахунками та субрахунками, деякі показники аналітичного обліку.

Тому такою важливою є узгодженість між Планом рахунків і статтями

фінансових звітів.

Складанню звітів повинен передувати аналіз усіх показників, які до них

входять. І якщо якісь із них не відповідають зазначеним критеріям,

необхідно виконати відповідні коригування.

Крім того, фінансові звіти повинні відповідати певним якісним

характеристикам. Перелік цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До

них належать:

- дохідливість і однозначність тлумачення (за умови, що користувачі

мають достатні знання і зацікавленість у сприйнятті інформації, яка

міститься у фінансових звітах);

- доречність і достовірність інформації. При цьому доречною вважають

інформацію, яка “…впливає на прийняття рішень користувачами, дає

змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події,

підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому”, а

достовірною вважають інформацію, яка “…не містить помилок та

перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів

звітності”;

- порівнянність, можливість порівнювати фінансові звіти підприємства

за різні періоди, а також фінансові звіти різних підприємств.

Конкретний зміст статтей фінансових звітів згідно з п.9 П(С)БО 1

визначено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна

містити дані про:

. підприємство;

. дату звітності та звітний період;

. валюту звітності та одиницю її виміру;

. відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

. облікову політику підприємства та її зміни;

. консолідацію фінансових звітів;

. припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

. обмеження щодо володіння активами;

. участь у спільних підприємствах;

. виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

. переоцінку статей фінансових звітів;

. іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями

(стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій

звітності, включає:

- назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства

(країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

- короткий опис основної діяльності підприємства;

- назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство,

або назву його материнської (холдингової компанії);

- середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного

періоду.

3. Принципи підготовки бухгалтерської звітності

Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій

практиці регулюються положеннями (стандартами), які розробляють професійні

організації бухгалтерів. При цьому вони мають рекомендаційний характер та

грунтуються на концептуальній основі складання та подання фінансових

звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського

обліку.

В Україні основи нової системи бухгалтерського обліку закладено в

Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”

та конкретизовано в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського

обліку. Методологічні засади застосування нового Плану рахунків

бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських операцій викладено у

відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Закон надає підприємствам право самостійно визначати обліку політику

та розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського)

обліку, звітності і контролю. Отже, держава встановлює правила й процедури

обробки економічної інформації та складання фінансової звітності тільки для

зовнішніх користувачів.

Загалом, ознайомившись з нововведеними принципами бухобліку та

звітності, які передбачені МСБО, можна вважати, що українські бухгалтери

керувалися ними у своїй практичній діяльності задовго до їх письмового

викладу. Але робили вони це неусвідомлено, оскільки вітчизняні підручники і

посібники з бухгалтерського обліку не містили словесного опису принципів,

тоді як західна бухгалтерська школа дає майбутнім бухгалтерам ці відомості

вже з перших днів їх знайомства з предметом.

Майже усі перелічені у МСБО принципи не є абсолютно новими для

вітчизняних бухгалтерів, окрім хіба принципу обачності.

Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого

методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності

витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів і доходів.

Дотримання цього принципу поки що не дуже властиве українським

підприємствам. Можна сказати, він діє навпаки. Підприємці прагнуть показати

у звітності якомога більше витрат і, відповідно, менше доходів з метою

мінімізації податкових платежів, оскільки до користувачів фінансової

звітності в основному зараховують переважно податкові органи. Щодо інших

користувачів (інвесторів, партнерів по бізнесу, клієнтів, постачальників)

то, як правило, вони не виявляють серйозної зацікавленості в отриманні

достовірної фінансової інформації про підприємство. Тому керівники

підприємств і не прагнуть показати своє підприємство у вигідному світлі.

Інакше кажучи, немає інтересу до інформації – немає і потреби у її

розкритті.

Потреба у мінімізації податків поки переважає над потребою надавати

об’єктивну інформацію про стан справ.

На відміну від українських, американські та західноєвропейські

бізнесмени прагнуть прикрасити показники фінансово-майнового стану своїх

підприємств, оскільки для них набагато важливіше показати користувачам

фінансової звітності, що бізнес розвивається успішно, фінансовий стан

стійкий, зобов’язання в нормі, рентабельність висока. Усе це обіцяє

інвесторам та акціонерам високі відсотки та дивіденди.

Щодо решти принципів, то вітчизняні бухгалтери користувались ними і

раніше, бо без них облік був би неможливим, тому вони й принципи (засади,

база). Саме до таких принципів належать: автономність, безперервність,

історична собівартість, єдиний грошовий вимірник тощо.

Сутність принципу автономності полягає у тому, що активи, капітал і

зобов’язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів,

капіталу, зобов’язань інших підприємств та окремо від майна, доходів і

зобов’язань власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною,

відокремленою від засновника субстанцією.

Принцип історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5